Багато військових, які повернулися з фронту, мають важкі поранення. І ми, цивільні люди, часто задаємо собі запитання: що робити, якщо військовий з протезом? Вітатися, дякувати, обходити? А як поводитися близьким і знайомим? Як підтримувати? Про що говорити?

Волонтери нашого Фонду, які допомагають хлопцям на реабілітації, вже мають певний досвід спілкування і допомоги військовим. І вони можуть поділитися ним для всіх.

Один з наших волонтерів – Богдан, опікується пацієнтом з важкими травмами. Його підопічний був командиром відділення, яке потрапило в автокатастрофу під час бойового завдання. Він пробув в комі 1,5 місяці, наразі має когнітивні та фізичні порушення: не розмовляє, не може ходити та обслуговувати себе.

Вже близько 2 місяців Богдан відвідує його, допомагає з прогулянками. Підопічного відвідує також мама, але вона не може самостійно його підняти, щоб посадити у візок, а в медсестер не завжди вистачає часу на всіх. За час відвідування пацієнт вже має прогрес: йому зняли гастростому, цистостому, катетори, наразі він самостійно може харчуватися. А ще в нього помітно покращився настрій. Звісно, роботи ще багато, але завдяки такій підтримці та спілкуванню, позитивних змін стає більше.

Порадами щодо спілкування від Богдана ділимося нижче:

• Хлопці не люблять, коли їх жаліють. Не потрібно плакати – це точно не допомагає.
• Удавати, що нічого не відбулося – не можна. Треба ставитися як до звичайної людини, підтримувати розмову, ділитися новинами. Хлопці мають відчувати не жаль, а повагу. Тоді вони розуміють, що не даремно воюють.
• Коли допомагаєте – не потрібно все робити за людину. Помічник – більше для підстраховки. Давайте людині можливість самому все зробити.
• Говорити можна про все: про машини, фільми, життя, новини. А тему війни підіймати не варто, якщо військовий сам не захоче поділитися.

Наш Фонд фінансує медично-реабілітаційну програму «Реабілітація пацієнтів з важкими обмеженнями життєдіяльності». Загальна кількість учасників програми на сьогодні – 20 військовослужбовців.