Сьогодні багато українців роблять надзвичайне – волонтерять, допомагають, рятують. Люди покладають всі свої зусилля заради інших. Звісно, це виснажує. Щоб довше залишатися ефективним і вмотивованим, дуже важливо дбати про себе та відновлюватися.

Олена Пасічник, психолог, проводить зустрічі для волонтерів, щоб допомогти їм відновитися та підтримати. Про свою роботу і волонтерство, про важливість дбати про себе у складні часи Олена поділилася з нами в інтерв’ю. 

Олено, як почався Ваш шлях психолога?

Я в психології з 1992 року, коли ще і професії такої не було.

Після школи дуже хотіла вступити в педагогічний інститут і дивилася, які є спеціальності. Якось мені нічого не заходило. А тут побачила «вікова психологія» – така красива назва). Тоді це був перший курс і перший набір. Я віковий психолог, тому працюю з різними категоріями клієнтів. Працюю з дітьми, з дорослими, як психолог, застосовуючи психотерапію в методі символдрами*. Це досить «м’яка» терапія і мені вона дуже імпонує.

Який у Вас досвід роботи з військовослужбовцями?

З 2022 року працюю з військовими, зокрема, з тими, хто був на реабілітації.

Морально це досить важко. Треба стати на рівень цієї людини, щоб її зрозуміти. Відчути щиро її стан і потреби, а не просто сказати «я вас розумію».

Військовим взагалі важко звертатися до цивільних психологів, вони вважають, що цивільні їх не можуть зрозуміти. І тут слід докласти чимало зусиль, щоб військовий тобі довірився.

Чому Ви вирішили стати підтримкою для волонтерів?

Я знаю людей, які волонтерують в клініці для поранених військових. В них, як і у багатьох волонтерів, може бути вигорання. Адже тут людина тільки віддає односторонньо. Бо інша людина зараз не може дати їй нічого, оскільки сама потребує допомоги. Тому зазвичай волонтери вигорають дуже швидко. Але якщо людину підтримувати, вона зможе набагато більше, буде ресурс і сили.

Те, що робить ця команда (прим. волонтери для важкопоранених військових) – для мене справжнє досягнення. Багато людей зараз допомагають захисникам, збирають гроші, передають автівки тощо. І це все непросто, але найважче – віддавати турботу і опікуватися кимось незнайомим. А саме ці люди так і роблять. В кожного свій графік, але вони знаходять час, турбуються про інших, і, головне, – їм довіряють. Але я розумію, що люди довго так не витримають.

З мого боку це було бажання підтримати людей, які роблять важку психологічну працю. Для мене це поклик. Тому я тут, тому тут люди, і я рада, що після першої зустрічі вони не розчарувалися, і ми продовжуємо зустрічі цієї групи. Я маю впевненість, що у нас буде плідна співпраця і ми будемо зустрічатися і працювати стільки, скільки їм це буде потрібно.

Це Ваш перший досвід волонтерства?

У психологів зазвичай є набір годин, коли ми можемо приймати людей на волонтерських засадах. Зокрема, наш психологічний осередок почав консультувати на гарячій лінії людей з третього дня війни. Харківський осередок символдраматистів створив платформу, на якій ми розмістили наші телефони і нам могли подзвонити всі, хто потребував психологічної підтримки.

Попри те, що я живу біля аеропорту і перші 2 тижні було дуже страшно, я точно знала, що на мої 2 години чергування я маю бути зібрана, маю казати, що мені не страшно, маю надати людині ту первинну психологічну допомогу, яка зараз їй необхідна. Були різні випадки. Наприклад, зателефонував чоловік з однієї області і каже, що вся наша громада зараз сидить у підвалі школи, в мене у єдиного є телефон, і люди попросили, щоб я вам подзвонив. І я говорила з ними, і в той час це було підтримкою для тих людей.

Як Ви самі відновлюєтеся?

Супервізії є обов’язковими для професійного психолога. Це як попити води для людини. У мене теж є свій психотерапевт. Є колегіальність – ми можемо звернутися за підтримкою до колег. Адже стан, коли ти маєш зберігати чужі таємниці, дуже непростий.

Якби мою голову можна було «відкрити» і зазирнути в неї, то там можна дуже багато всього знайти. Психолог має витримувати сильне емоційне навантаження. І емоції треба вміти контейнерувати, а потім «заховати». Працюючи з людиною, ти маєш бути цілісним, навчитися не брати на себе її травму і навпаки: не ретравматизувати її своєю травмою.

Які загальні рекомендації ви можете дати для тих, хто волонтерує? Як людям самим подбати про себе?

Найголовніше – не забувати про себе. Якісно і віддано волонтерити можна при умові, коли ви фізично і психологічно здорові. Тому важливо дбати про свої базові потреби: сон, їжа, відпочинок, здоров’я. Не можна надавати допомогу, якщо ти сам її потребуєш. Ти маєш відпочивати, ти маєш зустрічатися з друзями. З початку великої війни була така собі негласна заборона: не можна відпочивати, сміятися, ходити в гості, театр. Але, яка б не була страшна війна, там, де вона не йде, люди мають бути твердим тилом для військових. А щоб бути цим тилом люди мають бути повноцінними. Я зараз кажу не про гучні святкування чи масові свята, я кажу про взаємодію між людьми. Сьогодні я волонтерю, а завтра я піду просто запрошу приємну людину на каву, щоб емоційно відпочити. Я піду в театр, щоб отримати краплю позитиву, щоб наповнити себе ресурсом.

Знаєте, для когось чашка наполовину повна, а для когось – наполовину порожня. Але так чи інакше – вона має бути наповнена. Бо не можна пити з пустої чашки. Людина має себе постійно наповнювати. Коли ти багато віддаєш, треба всередині мати щось більше. Себе потрібно наповнювати ресурсом. Наприклад, ходити в ліс. В мене є пацієнт, який каже «для мене ресурс – це природа, постояти, обійнятися з деревом, подихати».   Для кожної людини дуже важливо зрозуміти, що їй приносить задоволення. Є така вправа, яку я даю своїм клієнтам – напишіть 100 речей, які приносять вам задоволення. Запах лаванди, полежати у ванній, попити кави біля вікна – це може бути що завгодно. Коли люди це пишуть, вони починають згадувати, які речі їх наповнюють.

Що є сигналом для людини про те, що їй потрібно звернутися до фахівця?

Людина має зізнатися собі, що «я сама не справляюся», «мені потрібна допомога». У когось це може проявлятися у вигляді панічних атак, у когось підвищеною тривожністю. Коли людина відчуває постійний страх, безсоння чи, навпаки, сонливість, якось «не так» реагує на звичайні ситуації. Ніби живе, але не відчуває сенсу, жаги до життя.

Людина вже і на спорт записалася, і в театр походила, а цей стан не проходить.

Важливо розуміти, що психолог, психотерапевт і психіатр – це все різні фахівці. Добре почати з психолога, якщо буде потреба – він вже порадить звернутися до іншого спеціаліста.

(*Прим. “Символдрама” – це один з напрямків психотерапії, що базується на принципах глибинної психології, в якому використовується особливий метод роботи з уявою (імагінація) для того, щоб унаочнити несвідомі бажання людини, її фантазії, конфлікти і механізми захисту.)

Благодійний фонд Родини Жебрівських фінансує програму «Реабілітація пацієнтів з важкими обмеженнями життєдіяльності» для військових в одній з приватних клінік Києва. Також співробітники «Фармак» та їх друзі долучилися до волонтерської допомоги цим військовим: відвідують хлопців, спілкуються, допомагають на прогулянках та проведенні дозвілля.